Описание книги
Роман Надії Антонової — це подорож пам’яті після смерті батька, картини життя, реальні й уявні, які пов’язані з батьками, їх чином. Книга великої втрати, що обертається пошуком світла та умиротворення. Поетична манера листа Антонової створює відчуття вірша у прозі. Читання медитативне, спокійне та занурююче у світ дитинства, дорослішання та прийняття життя. Поет Дмитро Воденников про роман «Від батька» Надії Антонової: «Кожен текст має свій початок. Текст Надії Антонової (де есеїстика і фікшен римуються з щоденниковими записами її батька) починається відразу в трьох точках: минулому, сьогоденні та несправжньому, яке Антонова створює, щоб змусити себе і читача соромитися і дивуватися, посміюватися та йоржувати, іноді сумувати. Роман «Від батька» починається з дитячої лічилки, написаної, до речі, до одного з моїх семінарів: Вийшов тато з туману, вийняв таємницю з кишені. Випий мертвою ти води, передсмертний міст перейди. Там за примарною горою таємниця зустрінеться з тобою. Ми не розуміємо спочатку, яка це таємниця, чому така незручна рима у другому рядку, навіщо переходити передсмертний міст і що там за гора? І саме тоді ця гра нас і втягує. Гра, яку автор називає романом-причеттю. Ви бачили, як голосять плакальниці на похороні? Вони розповідають, що буде далі, вони звертаються до того, хто пішов, а іноді й до того, хто зібрався його проводити. І тут є одна умова: плакати треба чесно, начебто по собі. Збреши, і плач зірветься, не вистрілить. У цьому діалозі з мертвим батьком є все, у тому числі і брехня. Не домовили, не доспорили, не обманювали, не посміялися. Але ти не хвилюйся, тату, я зараз допишу, доживу. І збрешу, звичайно ж: у художньої реальності своя правда. Пам’ятаєш, коли ми тебе ховали? Я майже забула, як ти виглядаєш насправді. Натомість ми, читачі, пам’ятаємо. Ось у цьому є головна чесна таємниця живого тексту». Денис Осокін, письменник, сценарист: «Роман Надії Антонової «Від батька» від початку йде своїми ногами. Бувають такі діти, яких не стримаєш. Художній текст – це діти, тобто дитина. Якщо піти з ним поруч, обов’язково станеться добре: зустрінешся з кимось або, як Антонова пише, таємниця зустрінеться з тобою. А таємниця — це завжди можливість, розмова із провидінням. Ось і текст у автора вийшов таємничий: зрозумілий, з одного боку — адже ми теж знаємо, що означає зі смертю поряд встати — і по-хорошому складний, з мертвою і живою водою, з внутрішньою подією. А це важливо, щоб не тільки відчутне сталося, а й невловиме. Щоб не на один день, а на довгу дорогу.
FAQ