Описание книги
Анна Аркатова – російськомовний латвійський поет, есеїст, перекладач. Оглядач журналу «Pshychologies», колумніст журналу «Ведмідь». У різні роки ставала лауреатом Міжнародного Волошинського конкурсу та премії «Московський рахунок». «Птах» — перша прозова книга поета. Її можна поставити на одну полицю з романами «Зворотний бік» і «Проміжок» Інги Кузнєцової, «Горизонтальним становищем» Дмитра Данилова, а також із прозою Григорія Марка. «У Ганни Аркатової чіпка пам’ять. Вона пам’ятає 80-ті в таких дрібних подробицях і деталях, що, здається, чуєш, як повертається час, цокаючи підборами та пахуча Madame Rochas. Запах цих французьких духів, змішаний із сигаретним димом, просочив «Птаха». Тут усі постійно з’ясовують стосунки, сходяться, розходяться, намагаються позбутися шкідливих звичок, мріють про Париж і, звичайно, самозабутньо кохаються. Хто сказав, що у СРСР не було сексу? Ганна Аркатова переконливо спростовує кліше. А крім цього, тоді було й багато іншого, незважаючи на тотальний дефіцит, закриті кордони та відсутність інтернету. Сумні, кумедні, зворушливі розповіді збірки «Птах» можна читати поспіль як роман про те, якими ми були і якими стали. Без повчальних висновків та глибокодумних сентенцій. Тільки добра посмішка, тільки ніжність, тільки недовгі обійми перед тим, як попрощатися зі своєю юністю і жити далі…» — Сергій Миколайович, головний редактор проекту «Сноб» легку, дотепну, іронічну прозу, написану жінкою і переважно про жінок, якби не одна важлива обставина. У всіх них є якась суперечність. Прикидаючись легкими, вони оголюють якусь ясну гіркоту та фаталізм. Прикидаючись лише дотепними, вони очевидно написані дуже мудрою і глибокою людиною, яка знає про життя правду. І ще в них дуже рідкісна для сьогоднішнього письменника якість — ніжність до людей. Ніжність такої сили, такого — я б сказав, розжарення (якби взагалі можна було визначати ніжність таким словом), — що, відчуваючи силу цієї ніжності, ти якось трохи під час читання ціпенієш. І це гарне, правильне заціпеніння. Автор повертає тобі те, що, можливо, вже втрачено в нескінченній метушні — погляд на людину, на її долю як на диво. Зрозумівши це диво, ти сам стаєш автором. Нехай на секунду, ти сам по-іншому починаєш дивитися на власне життя». — Борис Мінаєв, письменник «Оповідання Аркатової створюють такий особливий світ… підшукую слово і все не те. Елегантний? Ні. Стильний? Ще гірше. Це світ якийсь дуже справжній і без фальшивого надриву, світ, насичений справжніми емоціями та невигаданими колізіями, мальовничими панорамами та влучними укрупненнями. Впевнений, серед читачів цієї книги знайдеться безліч тих, хто вирішить, що Ганна списала того чи іншого персонажа саме з них такий ефект впізнавання. Якби художник Брейгель був жінкою, жив у сучасній Москві та писав оповідання, то він був би Анною Аркатовою». — Олександр Снєгірьов, письменник «Це дівоча, юна, дотепна, стрімка проза: настрій, схоплений на льоту, на кухні, в аудиторії, в магазині, у три-чотири легкі точні лінії, у п’ять реплік, — але ти одразу ж дізнався і дівчат з етюду, і згадав цей двір, і рік, і привід зустрічі, і головне — це якість повітря, яку так об’ємно, з підсвічуванням запам’ятовують колись молоді, коли закохані, і — коли справжні художники». — Віра Полозкова, поет
FAQ